З Днем Незалежності!

Автор: | 23.08.2015
Моим украинским друзьям… 
book_Kostenko«Записки украинского сумасшедшего» читаю в оригинале. Может, так бы и ждала перевода, но перед украинскими друзьями стало как-то неловко, что ли. К слову, напряжение при чтении было недолгим и читается  довольно легко.
У Лины Костенко это первый прозаический роман. Повествование ведётся от лица тридцати пятилетнего программиста, который неспешно и подробно рассуждает и рассказывает обо всём, что происходит в его жизни. Об отношениях и событиях в его семье, в которой, помимо него,  жена (мне очень нравится, как это звучит на украинском — дружина), сын и тёща. О семье отца, который живёт с молодой женой и их общим сыном ( интровертным братом героя).  Лине Костеко очень удалась интонация героя….по крайней мере, в речи  моих знакомых программистов я в самом деле часто слышу что-то похожее. Это им свойственная структура и детализация речи. Повествование подробное и неспешное, много любопытных деталей традиций и быта. И много-много любви к стране, к языку, к людям. Мне, человеку с украинскими корнями и очень тяжело переживающему происходящее, читать это особенно «нежно и больно» (не могу подобрать правильного слова, чтобы было «два в одном»)
Где-то прочитала и не знаю точно, так это или нет, что Лина Костенко очень жёстко отреагировала на вопрос о переводе романа на русский. Думаю, её можно понять, но очень надеюсь, что перевод всё же будет. Это хорошая, умная и очень нужная книга…А пока, позволю себе несколько цитат из романа….в оригинале.
Помните, каким далёким когда-то казался 2000 год? А как волновались мы в 1999, ожидая наступления первого года нового тысячелетия…новой эры! И в час назначенный он пришёл, он «случился»…..и что? Вот что написал о том герой Лины Костенко:

«….2000-й ми зустріли пристойно. Один сусід стрибнув з восьмого поверху. Одна знайома втонула у ванні. В Росії прийшов новий президент і почав нову чеченську війну. У нас прийшов нетиповий Прем’єр-міністр і заходився робити реформи. Щоправда, для цього довелося розгрібати такі авгієві стайні, розворушити такий гадючник, що в суспільстві уже зовсім немає чим дихати. Але народ у нас витривалий, привчений завжди терпіти щось в ім’я чогось, — головне, щоб не було гірше.Діапазон гіршого у нас безмірний, так що межі терпіння практично нема. Поняття ж кращого співвіднесене з гіршим, отже, завжди є люфт для надії. Я особисто дуже надіюсь, що у новому столітті все буде інакше, і ми будемо інакші, і не потягнемо за собою шлейф тих самих проблем. Бо я вже не так боюся нових найскладніших проблем, як тих самих, хронічних. Проблеми ж — як божевілля. Буйних ще можна вилікувати, а тихопомішані — то вже навік.

Як там у Гоголя в «Записках сумасшедшего»? «Год 2000 апреля 43 числа». Це ж коли тому самашедшому приверзлася така дата! А ось він уже й минає, цей такий нереальний тоді 2000-й рік. ….»

Или вот, о последних днях века уходящего….но так и не ушедшего:

«….25 грудня. Католицьке Різдво. Папа Римський запалив у своєму вікні символічну свічку миру.

На Балканах війна. У Чечні війна. Майже скрізь жарина конфлікту пропалює карту світу.

У нас теж бої місцевого значення. Міська влада таки придумала вітер. Він налетів у міліцейських формах, брутально змів намети разом з державними прапорами, жужмом покидав у вантажівки і вивіз у невідомому напрямку. Дехто з протестувальників зазнав тілесних ушкоджень і травм. Одна депутатка зі струсом мозку втрапила до лікарні.

Коли держава говорить кийками, сперечатися з нею важко.

Нове століття уже от-от….»

А как вам — «Коли держава говорить кийками, сперечатися з нею важко.» (Когда государство говорит дубинками, спорить с ней трудно.)…это не я сказала, и даже не автор романа…тысячелетний опыт человечества…

А вспомните, сколько раз вы уныло отмахивались от политических споров, от тех же выборов…. — «Настала якась собача старість ідей. Ніхто нічого не хоче. Ніхто ні за що не бореться. Тільки наші політики за владу над нами.» (настала какая-то собачья старость идей. Никто ничего не хочет. Никто ни за что не борется. Только наши политики за власть ад нами) — пишет в своём повествовании главный герой…вы правда думаете, что так лишь в Украине?

Ещё одна цитата и закончу. Этот роман достоин прочтения без купюр:

«…Наївний ми народ, українці. Мріємо про свободу в умовах глобалізації. Випустили свою гривню з князями й поетами, коли вже не треба ні історії, ні поезії. Любимо свою Україну, яка ще не вмерла, боремося за свою мову, яка вже вмирає. Залежні від усіх і від усього, будуємо незалежну державу. Та все дбаємо про злагоду в суспільстві, про консенсус і компроміс.

А тим часом хтось роздивляється нас, як в оптичний приціл.
І взагалі невідомо, як вони там зустрічаються, в краватках і без краваток, про що вони говорять, ті президенти, на тих своїх неформальних зустрічах, за зачиненими дверима, за що п’ють, про що домовляються. Може, Україну вже давно сторгували, а ми все лопочемо про незалежність. Стратегічні об’єкти приватизовуються, промислово-фінансовий капітал зрощується. Ми вже з тією Росією, як ті єгипетські близнюки, зрощені головами. Скоро буде єдина енергетична система. А там, дивись, і Єдиний Економічний Простір. Тобто простору вже не буде. Якогось ранку прокинемося в іншій державі. Бо проспали свою….

 

» Якогось ранку прокинемося в іншій державі. Бо проспали свою…. (Однажды утром проснемся в другой стране. Потому проспали свою.)»
Верю, что успели проснуться и что будущее Украины прекрасно.  З Днем Незалежності, мої дорогі друзі!